Мои переводы с украинского
galina devyatkina написалa 20 апреля 2016,
Владимир Ольховой - Бiль душi
Бушуют чувства все в стакане,
Как лава в жерле у вулкана,
Перед глазами снова дамы,
И зов сердечного капкана.
Дурманит прошлое, как призрак.
Забыл давно уж о покое,
Любовь была, как Божья кара,
Вино – пьяняющее, дурное.
Душа болит и плачет сердце,
Чего ж, судьба, такая злая?
Слеза горька, как будто с перцем,
Жжёт, по щеке моей, стекая.
За что ж наказан я любовью?
Не в радость дни мои и ночи,
На свет смотрю с такой печалью,
Во сне твои лишь вижу очи...
Как лава в жерле у вулкана,
Перед глазами снова дамы,
И зов сердечного капкана.
Дурманит прошлое, как призрак.
Забыл давно уж о покое,
Любовь была, как Божья кара,
Вино – пьяняющее, дурное.
Душа болит и плачет сердце,
Чего ж, судьба, такая злая?
Слеза горька, как будто с перцем,
Жжёт, по щеке моей, стекая.
За что ж наказан я любовью?
Не в радость дни мои и ночи,
На свет смотрю с такой печалью,
Во сне твои лишь вижу очи...
***
Немов би буря у стакані,
Бурлять, як лава почуття.
Перед очима знову пані,
Шалений стук серцебиття.
Минуле, наче як примара.
Забув про спокій вже давно,
Любов бува, як Божа кара,
Дурманить, як п'янке вино.
Душа зболіла, плаче серце,
Чого ж ти, доле, така зла?
Сльоза гірка і, ніби з перцем,
Пекуча по щоці текла.
За що ж покараний любов'ю?
Не в радість ночі, також дні,
На світ дивлюся із журбою
Кохану бачу лише в сні...
Немов би буря у стакані,
Бурлять, як лава почуття.
Перед очима знову пані,
Шалений стук серцебиття.
Минуле, наче як примара.
Забув про спокій вже давно,
Любов бува, як Божа кара,
Дурманить, як п'янке вино.
Душа зболіла, плаче серце,
Чого ж ти, доле, така зла?
Сльоза гірка і, ніби з перцем,
Пекуча по щоці текла.
За що ж покараний любов'ю?
Не в радість ночі, також дні,
На світ дивлюся із журбою
Кохану бачу лише в сні...
Лана Сянська - Майже колискова...
Почти колыбельная...
(вольный перевод...)
Пусть ночь твоя сегодня будет тихою,
Пусть не тревожит память, мир, сезон,
Метель ещё зимой грозит под стрехою,
Я рядом… сторожить твой буду сон.
Поля скучают по жаре с люцерною,
Закаты по коралловой росе;
Мороз узоры пишет кистью снежною,
В них стёкла предстают во всей красе.
Зима пройдёт, умчит снега потоками,
Растопит время, солнца жаркий луч,
Закружат бабочки, хоть жизни их короткие,
Ты жалостью о том себя не мучь.
С водою всё уйдёт и не останется,
Весна в лазурь окрасит небеса;
Свет не гаси, пусть окна улыбаются,
И ангелы несут к ним чудеса.
***
Лана Сянська - Майже колискова...
Нехай ця ніч для тебе буде тихою,
хай не тривожить пам'ять, світ, ані сезон
зими… Нуртує так нестримно віхола,-
а я чатую поруч твій спокійний сон –
в люцернах літа спеку невтамовану,
ліловий присмерк матіолових краплин,-
метелик, що морозом намальований,
на шибці зимній - паморозь світлин.
Зима мине, завій сніги потоками
спливуть, як час… Сполошить сонце дім,
метелик враз розтане … і без докору
ти тільки не жалкуй, не мартвся, річ не втім,
що все з водою йде і не лишається,-
вгорі розвидниться, стужавіє весна:
ще світло не гаси, то не ввижається,-
чиї там крильця мерехтять опріч вікна?
(вольный перевод...)
Пусть ночь твоя сегодня будет тихою,
Пусть не тревожит память, мир, сезон,
Метель ещё зимой грозит под стрехою,
Я рядом… сторожить твой буду сон.
Поля скучают по жаре с люцерною,
Закаты по коралловой росе;
Мороз узоры пишет кистью снежною,
В них стёкла предстают во всей красе.
Зима пройдёт, умчит снега потоками,
Растопит время, солнца жаркий луч,
Закружат бабочки, хоть жизни их короткие,
Ты жалостью о том себя не мучь.
С водою всё уйдёт и не останется,
Весна в лазурь окрасит небеса;
Свет не гаси, пусть окна улыбаются,
И ангелы несут к ним чудеса.
***
Лана Сянська - Майже колискова...
Нехай ця ніч для тебе буде тихою,
хай не тривожить пам'ять, світ, ані сезон
зими… Нуртує так нестримно віхола,-
а я чатую поруч твій спокійний сон –
в люцернах літа спеку невтамовану,
ліловий присмерк матіолових краплин,-
метелик, що морозом намальований,
на шибці зимній - паморозь світлин.
Зима мине, завій сніги потоками
спливуть, як час… Сполошить сонце дім,
метелик враз розтане … і без докору
ти тільки не жалкуй, не мартвся, річ не втім,
що все з водою йде і не лишається,-
вгорі розвидниться, стужавіє весна:
ще світло не гаси, то не ввижається,-
чиї там крильця мерехтять опріч вікна?
Занялась этим из чувства сопереживания к людям, которые вынуждены терпеть лишения, потерю близких людей, становиться беженцами и покидать свои гнёзда ради будущего своих детей. У меня живут близкие родственники в Мариуполе, Харькове, Киеве, в Крыму.
Свежие комментарии